Подлинная борьба есть борьба
Христова и антихристова духа...
М. Бердяєв
В Парижі, в еміграції післяреволюційній, духовно-куль- турний квіт Росії визначивсь, що основне — віра і любов до Христа.
В головній вхідній статті нового журналу «Путь» редактор і філософ Бердяєв настановляє «...обратиться к духовной жи-зни, к внутреннему человеку, углубиться, полюбить иной мир больше, чем этот мир» (див. «Духовные задачи русской эмиграции»). (Далі виокремлене мною. — І.Ш.)
Як було за апостолів, так і нині є це, «бо люди полюбили більш пітьму», недуховний світ, речовинність. Отже, скрізь без полум’яної любові до Джерела огненних дарів духу Хрис-та будь-який рух, значить, і суспільний рух без Христової правди, завжди не знаходить правдивого шляху.
Тому все подальше несподівано виявитись може значно цікавішим для китайського буття, а не вічно переверненого російського життя...
«Злые силы, ...накопившиеся в старой русской жизни, мо-гут быть преодолены лишь новыми и творческими сила-ми добра, раскрывающимися в результате прежитого опы-та».
Як людина Божої Матері і в певній мірі Моцарта і Баха... заглибтесь, підіть туди... Я зберігаю суверенітет, несподіва-ність і — можливе щастя моїх читачів...
Тому далі дивіться, як дивитесь Ви... Я ж мушу укріпити ваші серця тільки цим: мужністю, баченням: майже за сто років нічого ще не вдосконалено в Православ’ї і в житті не змінилось...
Згіршилось іще.
Ідея яка?
Релігійно-творча. В Христі. З Духом Святим.
Далі згідно тексту.
Вибачаюсь, — тексту не художнього, без тональності.
Прямота і чесність Моцарта вам до душі?? Тримаймось Бога...
«Это есть идея Святой Руси, а не империалистическая идея Великой России». (Солженіцин від о. О. Шмемана мусив проясніти щодо православ’я і Росії — і згодитись... Бу-ло!). «Вот почему задача... лежит в области духовной культу-ры и религиозной жизни». «Задача же политическая втори-чна и производна, подчинена задаче духовно-религиозной».
Добре у Вас серце, як Ви з добром усміхаєтесь, а не зло смієтесь... Нещасна Росія!
Все те ж саме! І куди Ви хочете іти... я Вам довіряю до кін-ця.
Важливо — творчість: її дає Христос!
«Твори свою справу і не осуджуй інших» (Святий Дух —
С. Ковалевичу).
Спочатку тільки в одиницях ця творчість — і йтиме про-світлення інших.
Тобто, наприклад?
Моцарт думає інакше, двір, імператор — відкидають сам Божественний безум в ньому: «страшно нове!», «надто багато нот!..».
Як тоді, так нині Папі Римському — м’які сальєрчики-італійці... Нічого в суті не зміниться... маєте ум... відпускаю вас на свободу...
Видно??
Філософ Бердяєв трохи нижче, де Бетховен, їм хочеться ще воювати...
«Учіться, поки я живий ще», — казав незабутній М. Луч-кін... Можливо, що планеристи-інструктори іраціонально посміюються... з вас, мабуть... Скількох ми схоронили, брат-тя!..
«В Росії все определится верованиями народа, его духов-ным состоянием».
Каже: потреба в духовнім просвітленні. Скажіть чесно: Росія онтологічно, історично і т. п. звідки отримувала всі просвітлення: з грунту, чи з Христа і смиренних південних післанців і святих Його Києво-Могилянської Академії, всієї Київської Русі?
Російська інтелігенція визнала це через зуби.
Так само через зуби — що корені глибші в Київської Русі. Нині в Московії, крім Седакової Ольги, серйозного нема ніко-го. Що Ви особисто далі хочете?
Тож це тільки важливо і для Вас — і для просвітлень: ска-жіть Христу — хто Ви? Чи Ви прийшли до Нього? просві-тились Ним? — що ж Ви хочете робити??
«К этому нужно готовиться», — так Бердяєв каже.
Мета?
Відкритість? прийняття засобів Його?
Що витримаєте Ви? — дуже конкретно.
«Там (в Росії) утверждение своей духовной свободы есть уже своеобразное мученичество». І «...предполагает великое напряжение духа».
Хто там в Росії хоча б з любов’ю прозвучав до зганьблених людей, ніби християн, «презренных люмпенов», яких ще іме-нують «озлобленими міщанами»??
«Зробіть з себе нове, найдіть в себе всередині...» — так кажуть, кажуть — а Ви зробіть!!
Зазвучіть образом Божим з любов’ю — згукнуться лю-бов’ю, бо вони люди.
Це майже: дав би на храм, та піп забере собі.
А як йому нема за що їсти — та й дітям нема?
За що, чи і для чого спасла разів три мене Мати Божа? — щоб не розбивсь я на смерть?
Любов, як чую; не годен ще до того світу я... А «міщан» їй хіба не жалко??..
Мати Божа чи поезія — піддаються говорінням?! Що ви?.. я вас на волю відпускаю... а що чинить Вона? Більше!
Плачте! заплачте!! посоромся серце — серця: Мати Божа всерединці любить те, і терпить же.
Благослови, Ісусе Христе!
Що ж? «Но в Росии сейчас... не может быть вполне сво- бодной литературы…» Що ж, і Ольга Седакова, і всі змушені «оповзти»... як каже аскетка у незримій всім художньо-духовній кровавиці Ліна Василівна. До прози. Повзли — на місця академічних викладачів.
І далі з повагою цитуємо: «не может быть вполне свобод-ной литературы и органов печати... организации христианс-кой молодежи».
Чи не скучно після Баха? таргани і п’яниці утікають від 45 хвилин звучання його творів. І як вам Бах в Росії? Гостроязи-кий Моцарт каже щодо них: «вечно под хмельком»...
Щасливий в голові філософ Бердяєв, бо Моцарт чув запі-знілих в часі бодлєрів із гниллям — не раю — притонно-сифілітичних гниль-повійних самогубств поезо... Квіти зла.
Злу варто лиш — аби раю не було спочатково й Христа Ісуса...
Прошу читача знайти шлях неповторно-християнський, уваживши неможливість світського щастя — навіть в головах філософів...
Якщо ще більше любити Христа, маю потривожити свою природну частину (щоб вам легше, зручніше поталанити...)
Росіянам є які небезпеки?
«Русские православные люди могут оставаться в состоя-нии замкнутости и изоляции... повсюду видя опасности и соблазны, отказываясь от всякого духовного общения и сот-рудничества с западным духовным миром, с людьми других христианских вероисповедований». Про інших вони і не ду-мають. Цілковита байдужість, повна й тупа агресія.
Вот искушеньице-то какое!! — перестань бути поетом—живоздиральником шкірок із одного себе! засни, як Бердяєв або ректор чи проректор греко-католицького чи іншого уні-верситету: в мене все гарно, робота престижна і є дружина лагідна! Слухай світське говоріння всіх — ніби шумить море...
Не здирай шкур тільки що з себе — не боговгоджуй, не окликайсь — що то Христос пропонує для ходу і для шляху...
Низхідні баси, схоже, далі:
«Это есть пережиток старой психологии слабости и дур-ной замкнутости в себе и в своем, психологии, расчи-танной на внешнюю помощь государственной влас-ти». Вичавив рису слабкості росіян; звідки — корінь бід їхніх, усім біда...
Перетерпіть браття, як я: якщо Ви маєте зараз краплину маленької совісті... вчуєте, що легше вмерти, аніж витонче-ному постами і несказанністю — тримати якусь психологію. Боже! ущедрити хочу, як Мати Божа, як Вона — мене, і вилі-кувати. Ви не прийміть більш: ніби можете вдихнути без Христа, і прийняти...
І?
«На почве этой психологии рождается мнительность и подозрительность, разрушительная для духовного здоро-вья...» .
Духовники, ігумени всі це знають, в усім світі. Також і в Росії.
«Мы волей Промысла Божьего поставлены в общение с западным духовным миром, должны старатьсяего узнать и вступить с ним в братское общение, обьединяясь с ним во имя борьбы с силами антихристианскими».
«Наступили времена большого обьединения всего хрис-тианского мира, христиан всех вероисповедований».
Відносьтесь не історично, а вживу, — чого ж так не збу-лось, — і що є нині?!
«Западная Європа перестает быть монополистом культу-ры, в ней чувствуется истощение».
Західна Європа тепер недуховна, всі відійшли від Христа: стрижня нема, два століття нема вже культури, створеної християнством, порятівної. Очікують духовної експансії з України і Росії…
Нема ідей, коренів, глибин первісних — тільки є технічні виконавці… вони самі говорять про це…
Але дивимося далі.
«И Восток… приобретает большее мировое значение, чем имел раньше». І що далі?
«Мы должны бороться за достоинство и свободу челове-ческого духа, за самый образ человека, ныне попираемый».
Це до кінця часів будуть несерйозні говорити. Робити по-трібно. В мене таке враження, що крім достатньо божевіль-них й неймовірно люблячих двох сердець Божої Матері і Ше-вчука ніхто не знає, як художньо робити…
Тому — як мовиться — «повертаймось до наших баранів», чи як кажу: до нудьги світського.
Бердяєв фіксує дві течії — одна за творчість і оновлення духа (покаяння, тобто, переміну мислення), друга — за фор-мальне збереження православ’я, реакцію, нацизм (все — як і нині!..).
Цікаво,— сказав би мій полум’яний переплавлювач духу і речовинності (Моцарт) в любові всецільній та неосоромній: в чім покаяння в других, в реакціонерів? В нездвижності й не-творчості — несвободі-невідповідальності? чи навпаки?
Зенон їм допоможе… давньогрецький?
Це — слухання Духа?
Поступ часу роздушив піддепартаментне російське право-слав’я. В революції винуваті не низи, а верхи. Бердяєв про себе каже, що він винуватий, і всі думаючі, і правлячо-ситі. «Положение Православной Церкви в мире резко, катастро-фически изменилось… и ставятся новые задачи». Бовкання...
В час трагічний і страшний кількох мужніх людей Хрис-тос виставляє тримати ясність волі, духа і рівноваги! Які вірні своїй со-вісті з Ним.
«Образуется новый уклад православной души, более ак-тивный, ответственный, творческий, более мужественный ибесстрашный». Це — побажання.
Бах цього не бачить, зверхрезонансу — нема…
Декілька людей відгукнеться кличу Христа від мене, рі-шаться на зміни… Які нині є люди? — зістарені зіпсовані діти, злі й злякані…
«Исключительное понимание христианства как религии
личного спасения, отрицание творческого отношения к воп-росам жизни всечеловеческой и всемирной, неразрешен-ность в христианском духе вопросов культуры и социального устроения и является источником страшных расст-ройств в христианском мире.»
Культури нема… Соціальності нема... «Состояние общест-ва позорное...»
Спокуса була, є: цезаропапизм, Церква під департамен-том, цар — він і папа, керівник Церкви.
А інші?
«…что старый быт наш был скорее языческий, чем хрис-тианский». Точно так.
Про що мова?
Основне вирішується в культурі, бо в ній Христос тільки перемагає заформалізованість всю: і свідомостей, і далі вниз до темного побуту. Тепер же — оголимось за темного прези-дента Обаму… Кому він потрібний через сто років?..
Побажання а чи завдання: «…возрождение ее (России) в Христовой правде». (Хіба тільки Росії?)
«Безумно было бы восстанавливать в неправде, за кото-рую мы терпим кару». Отож! А патріарх Кирил — полі-тик! Де там вже правда Божа! художньо ціле! страш-нющий Ритм!! Толстой — великий зануда, утилітаризував Євангеліє! Але Бах! Моцарт! —веселий. «Негеніальним — такт... А геніальним — великий Ритм» (І.Ш.).
Тому є цілою і точною правдою лиш наступне: «Под- линная борьба есть борьба Христова и антихристова духа, который проявляется во внешности в полярно-противопо-ложных образах».
Що ж потрібно насправді людям? «…до конца серьезно понять и принять христианство...» При секуляризмі ниніш-ньому — слід прийняти Христа в серце як Центр творіння і спасіння, і твори, які розкривають твар у картині Бога, люди-ни і світу. Ліки проти секуляризму.
«Мерседеси» і простуваті попи мерседесові собою витіс-няють Христа за огорожу Церкви: ієрархи не переймаються творчістю, новизною, культурою, вони не допускають пере-мін оновленням духа.
І це є проти ап. Павла: недавній випад-рішення Патріарха Московського: «Спалити Шмемана!».
Православ’я не об’єднується, як наївно хотів Бердяєв «з найбільших глибин», більш того — згори роз’єднують його неспеціальні шкідники і спеціальні (!)... служби.
Втім, дасть мені Христос мовчати — покірно чи з покори і Його любові мовити. Крім Христа, все відносне, сміттєве, не-суттєве!.. О Павле! Від Хреста безсмертя... І через хрест недо-сяжні — в безсмертя!!
Слухайте Бердяєва, відомого в його нещасливості…
«… и осуществить его (христианство!) реально в жизни не только личной, но и общественной». Я люблю Христа і Матір Божу: вони врятували мене!! За Христа суспільні й не хочуть знати мого служіння, бо не хочуть знати Христа.
«Необходимо активное противление антихристовому злу, но противление христианское и во имя Царства Христова». Інакше преображуєшся в диявола… це є тепер — в Росії, хворій.
«Оно (Православие) перестает быть простецким, мужиц-ким по преимуществу». «…нужно повышение умственной и духовной культуры». А нема! Неможливо це без приходу інтелігенції мислительної і творчо-художньої — до Спаса-Христа!..
Ольгу Седакову, в концтаборі Цугундера, нову матір Ма-рію на вході до камери, колись побачу: мислительку світлом Христовим і творчо-художню, як на щастя!..
А як більше — то Моцарт (мистецтво, поезія) відвернеть-ся, релігійне почуття неймовірне — в такого носія…
Він казав.
Бо з Росією ще гірші справи, ніж сто років тому: бачите ж!
4.08.2011
ID:
891196
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.10.2020 09:21:52
© дата внесення змiн: 09.10.2020 09:21:52
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
