Пам’яті Ящука Олега Анатолійовича присвячую:
Жила людина в цьому світі
І звали всі: Олежка, друг.
Був безвідмовним і привітним,
І натерпівсь в житті наруг.
Мабуть, так доля кепкувала,
Коли з’явився він на світ
Й життєві пазли призначала,
Які складались стільки літ.
І перший пазл був - хвороба,
Що при наро́дженні дана́.
Ще з материнської утроби
Свій слід йому в життя внесла.
Його хворобу лікувати
Багато бралось лікарів,
Та повноцінне життя дати,
Ніхто із них так й не зумів.
Хоча навчався він у школі
(в спеціалізовану ходив),
Та до ровесників ніколи
Так дотягнутись й не зумів.
Він жив з братами біля мами
(аж четверо було в сім’ї),
Нестало тата дуже рано,
Тож залишилися самі.
І мама, як могла, тягнулась,
Щоби підняти діточок;
І працювала, й будувалась,
Щоб мали дітки свій куток.
Ті ж помаленьку підростали
Й по черзі в армію пішли,
А потім Віктора нестало:
Солдата мертвим привезли.
Мабуть-що, горе підкосило
Їх сиву матір молоду:
Потрохи та втрачала сили,
Згасала в днину ту важку.
Два сини вже були жонаті,
Лише Олег зоставсь один.
Як мама вмерла - сам у хаті
Лишився жити її син.
Він прагнув всім допомагати,
І на роботу ще й ходив,
І як умів, давав лад в хаті,
Та непомітно якось жив.
Спливали дні, літа летіли,
За роком рік неслись у даль.
Зникали зими, весни й літо –
Та й сивини плелась печаль.
Не раз дивився в небо синє
Як пролітали журавлі.
І чув він голос мами: « Сину..» -
Стискали серденько жалі.
Отак він жив. Тепер - нестало.
Була людина – і нема;
У хаті лиш журба зосталась
Й тьмяніє пустка із вікна.
Ми росли по сусідству. Я пам"ятаю, як його мати, знаючи, що вже сама помре, переймалась і побивалась про те, на кого вона його залишить, хто ним має опікуватись. дякую за відгук!
Прожив одинаком..На протязі свого життя ні з ким не посварився, не побився, був доброзичливим до всіх і привітним, захворів і непоміно для всіх відійшов.
Важка доля випала на долю Олега. Вічна йому пам"ять і царство небесне.
