|
Мій всесвіте,
Хотіла б попередити, що перед тим, як ти захочеш до мене торкнутися, заговорити, відкритися, освідчитися, я в дечому зізнаюсь: я не така чиста, невинна, як ти думаєш. Я жахлива людина, яка грішила в найгірший, найаморальніший спосіб. Моїм огріхам немає кінця краю і, якби ж це було щось дріб'язково дитяче, необдумане. Я намагалася бути святою, такою неторканою, не зіпсованою, правильною, але насправді я зовсім не з таких. Зрозумію, якщо ти захочеш мене покинути, забути, стерти, проклясти, зчистити зі своєї пам'яті, затоптати і не зустрічати знову. Я не просто це прийму, я сама в це віритиму, бо заслужила, вчиняла жорстоко щодо інших людей, егоїстично, нерозсудливо і так не по-людськи.
Та чи винна я, що мене кохають, а я ні? Чи мушу я відчувати цю провину за нездатність відповісти ніжністю на ніжність, коханням на кохання, залежністю на залежність, дурманом на дурман? Чи повинна я змушувати своє тіло підкорятися тому, хто мені байдужий, чужий, а свої думки прив'язати до того, хто не викликає у мені відчуття піднесеності, легкості, хто навіює лише постійний потік докорів, хто вимагає, потребує, висмоктує усе хороше, що я так хочу взяти від цього змінного світу? Хіба я не маю права на вибір, на щирі почуття, на душевні моменти, на щедротний сміх з нікому незрозумілих жартів? Чи маю я підгинатись, підлаштовуватись під закохану в мене людину, аби її життя набралося яскравими фарбами, а моє -- болотяними, аби у неї розправились величезні, пухнасті, білосніжні крила, в той час як мої крила в'янутимуть, сохнутимуть, зіщулюватимуться? Колись я намагалась покохати, змушувала себе кохати, наказувала собі кохати, але я лише вичавлювала з себе отруту замість соку, мої уста були повні сарказму, жорстких слів, викривлялись в дугу зневаги та непослуху. Тіло скручувалось в клубок, бо доторки нестерпні, навіть мінімальні, ледь відчутні, але такі гидкі. Чи повинна я себе ось так катувати, аби іншій людині було добре?
Через свою наївність, я часто робила те, чого не хотіла, що було поза моїми кордонами, нормами, принципами. Але час навчив цінувати себе, захоплюватись собою і плекати своє внутрішнє джерело, яке окрилює більше, ніж будь-хто і будь-що. Я покохала себе. Та чи покохаєш такою мене ти?
З любов'ю,
Твоя...
ID:
897446
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.12.2020 11:08:39
© дата внесення змiн: 07.12.2020 11:10:49
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
