Я не писав нічого пару днів.
Здається, ніби вічність, а то й більше.
Замерзле листя сніг вже притрусив,
Одне про одного турбуємось тепліше.
Проїхались в трамвайчику кудись,
А потім через сміх та поцілунки,
До наших зустрічей кохання підійшло
І гріє лагідні свої замерзлі руки.
Крокує час і люди, і птахи —
Усе на світі квітне, опадає.
Міліє русло бистрої ріки,
Любов все глибше і не отквітає,
Вона здіймає дух, як у стрибку,
Впритул до скроні зупиняя час.
Цілуй мене, в цю мить мене цілуй,
Цілуй, неначе це в останній раз,
Бо мить життя, як куля, — бац, і все!
Але любов ця безвісті не згине,
Вона не знайде іншого дитя,
Бо не покине кволе й невродливе.
Олександр Кармишев
04.12.2020
