Ішла життям по снігу крізь споруди,
Здавалося, не зможу...та змогла
Повірити, що вічним сніг не буде,
Хоч змерзлою і босою була.
Здавалося ще крок - і я спинюся,
Впаду живцем в замети і лишусь,
Лишуся, бо померти не боюся,
Здавалося, нічого не боюсь...
І будуть пролітати дні за днями,
Над серцем, що лежить одне в снігах,
Про нього світ забуде із роками,
І з часом розбредеться по стежках.
Але зробила крок, хоч сил не було,
Схопилася за гілку і пішла,
Бо промінь на душі своїй відчула,
І сили у собі самій знайшла.
Хитаючись, у сніг таки не впала,
Розтанув він, так, наче й не було,
Розквітли почуття, весна настала,
І сонце над життям моїм зійшло...
***
