чорні руки акацій хитають армований мур_
у одному з покуть дивний нарис порфіром на сіре_
несумісні на рівні вібрацій глибинних структур
розшифровують в’їдливий шелест пустого ефіру_
>
розпадається всесвіт на кванти нічийних думок_
розбігаються в безвість невчасно накладені фази_
відслужили всенічну, розплутали плоті клубок,
замінили в рівнянні спокути гріхи на образи _
>
загасили вогні, перекреслили спільну межу_
на прозорому дні не вино, а отрута зміїна_
він звитяжно зітхає, розгледівши котру чужу
і кладе їй холодну одежу на здерті коліна_
