Прости.. за те, що вже давно не я
тривожу твої губи поцілунками
жагучими.. жаданими дарунками,
п'янкими, наче марочний коньяк...
І справа тут не в тім, що я - пияк,
та все зміряю шклянками і трунками,
а в тому, що з тих пір я - за лаштунками..
запал не згас, та вже - злегка обм’як...
Прости.. що всі ці роки вже не я
бентежу твоє серце пориваннями
свого.. по вінця повного бажаннями
далекими.. немов старий маяк...
І байдуже, що - не міцний моряк
я, й поступ мій не грає коливаннями -
зарівно - вечорами чи світаннями -
мій курс - завжди до Тебе, як-не-як...
Прости.. що цілу вічність вже не я
хвилюю твою душу небайдужістю
своєї.. незрадливою присутністю,
мов клятий, божевільний маніяк...
І начебто - досвідчений вояк..
одна холера - битись з непорушністю
судьби, чи то - потугою, чи - мудрістю -
покищо все даремно, хтозна-як...
