Згадай рибацький човен на воді,
Як першим почуттям серця кричали.
Вертали ми з уловом небувалим
на хвилях із безхмарних сновидінь.
Під сонячним мазком вода дзюрчить,
Малює нам тепло бентежно-раннє,
В два голоси сміялося кохання,
До берега на веслах ідучи.
Озерно-чисті, ніби з кришталю,
Вражали очі, виткані із сині.
Під бриликом – весняне ластовиння –
Здавалось, все життя його люблю.
В’юниться сріблом у човні улов,
Тріпоче серце рідне твоє близько.
І долітають з весел теплі бризки,
Як добре, що колись таке було!
Червоний човен, капелюху в тон,
Тепер старий, без нас осиротілий.
І тільки досить часто чайка біла
Доносить нам цей підлітковий сон.На вёслах юности /рус./
Ты помнишь нашу лодку на воде?
Как первым чувством нам сердца кричали?
Шли к берегу с уловом небывалым,
И с облака стрелой Амур задел.
Любовь, казалось, о себе кричит
В два голоса, идя на шумных вёслах,
Мы так с тобой изображали взрослых,
Что улыбалось солнце сквозь лучи.
Глаза твои, как в озере вода,
На носике – любимые веснушки,
Панамку ветер сносит на макушку –
Не позабыть миг счастья никогда.
На лодке рыба блещет чешуёй,
Прохладой с вёсел долетают брызги,
Ты их встречаешь громким, диким визгом –
Но всё равно рыбачишь ты со мной.
Был красный борт твоей панамке в тон.
Теперь он стар, на берегу скучает.
А нам с тобой несёт на крыльях чайка
Наш светлый, тёплый, подростковый сон
/Надихнула картина Шеррі Валентини Дейніс, Великобританія, 1956/
Чарівна юність... 
Ну что же, Тая, налегай на вёсла,
