Серед квіту матіоли, що росте під тином,
Руки стиснула від болю вражена дівчина.
Молодик зійшов над гаєм, серце бідне плаче:
Поруч з милим йде другая – як ти міг, козаче?
Чорні очі обіцяли: зроду не покину…
Вже на вулиці світало, вся в сльозах свитина.
Як же витримати долю? Знищити минуле?
Мов підрубана тополя в тузі дівка гнулась.
Почуття його схололи… чом вони пропали?
І журилась матіола квіточці зів’ялій.
Мов заклякло на порозі зраджене кохання,
Впали роси – чисті сльози – згасли сподівання.
Ранком очі зчервонілі вкрила від сторонніх,
Так у відчаї молилась – плакали ікони…
Мусив, каже, так вчинити – шлюб за розрахунком.
Рвались болем щастя миті… все, що стало трунком.
Не забуде зраду юність скривджена ніколи.
…Серед саду у красуні квітне матіола.
/Картина з інтернету, автора не вказано./
Как ты мог, казак?
/художественный перевод/
Под забором грустно ронит матиола цвет,
Девица ломает руки: милого-то нет…
Месяц выглянул: как можно с ней, любимой, так?
Почему ведёшь другую? Как ты мог, казак?
Говорил: люблю, не брошу… что на то сказать?
До рассвета плачут горько чёрные глаза.
Как судьбу такую вынесть? Прошлое простить?
Плачет тополь у дороги, ветви опустив.
У забора матиола вяла в эту ночь:
Чувства жаркие остыли – как тебе помочь?
От предательства разбита, трёт глаза ладонь:
Слёзы падают, как росы… погасив огонь…
Так в отчаяньи молилась девушка бога́м,
Распласталась пред иконой – чувства донага́,
Плачут свечи, сходят воском – по расчёту брак,
Боль звучит в немом вопросе: как ты мог, казак?
Счастье превратилось в яды́,
а любовь та – в гнёт,
… Матиола среди сада и сейчас цветёт…
Із пісні слів не викинеш... життя... 
рада Вас бачити на своїй сторінці. Приємно, що Ви теж любите матіолу 
