І соцмерЕжі, й преса, і реклама,
Гвалт агресивних і токсичних ЗМІ -
НовОго часу дика панорама
Щодень у мІзки вгвинчує тобі.
Оцей наш рай – міста, як катакомби,
Де всі – чужого розсуду раби…
Ми віртуально перегріті зомбі
В сильцях інформаційної доби.
Невідворотність дикого прогресу
(Квитки у Космос хочеш? – Ось, бери!)
Тут, на межі апофеозу й стресу,
Ну як ту душу-бджілку вберегти?
І поринаєш, тим прогресом битий,
У музики небесної хорал…
А світ, гнітючим чадом оповитий, -
Останній неприкаяний вокзал.
Та сонце обціловує землицю,
Знов оживає мисль людська і плоть.
За зелен-світ: за мальви, за травицю…
За це спасіння дякую, Господь…