*****
Я часто думаю про те,
Яке життя в нас непросте:
Поки один палац будує,
Як інший надворí ночує.
Куди не глянеш, звідусюд,
Як знищує природу люд.
В той час, як хтось дітей чекає,
То інший власних покидає.
А молодь курить, п’є, гуля
І потім ‒ хворе немовля.
Змаля знехаявши освіту,
Багато хто блука по світу,
Де краще все життя шука,
Яке їх там і не чека.
Додому потім повертають,
Пізнавши смак того, що мають,
За що платити всім їм слід,
Щоб завжди йшли лише вперід,
Про кепський досвід пам’ятавши
І власну долю будувавши
Іще за власного життя,
Аби сучасне й майбуття
Удома, в рідній Батьківщині,
Щоб завше бути на вершині,
Вершині розвитку свого,
Душі і тіла ‒ усього;
Щоб світ на зло усім ледащим
Щодня робився тільки кращим,
Щоб бути прикладом усім,
Як треба жити всім нам в нім.
Євген Ковальчук, 02. 01. 2019
