І знов… «Привіт. Як справи?»
«Повіриш? Я не ждала…
Давно не пили каву,
Й слова – колючі жала,
Забула як кололи,
Болючі в серці рани,
Не розірвать ніколи
Байдужості кайдани».
«Як ти живеш?» «Цікаво?
Я теж колись питала,
Спокійно і ласкаво,
Та виявилось мало,
Бо зник ти на два роки,
Ні звістки, ні привіту,
Я вивчила уроки,
Й тягар важкого гніту».
«Здоров’я не підводить?»
«Інакше не буває,
То витівки погоди
То тиск чомусь стрибає -
Та як завжди, по-суті…
Не вмію жить, як люди,
То ніби розпутті,
То все яскраво всюди.
«Чого за стільки часу
Мені не написала?»
«Стирала все відразу,
Та виявилось мало.
Я тільки все забула,
На серці улаглося
Твоє: «Привіт. Як справи?»
І знову почалося…»
08.07.2022
Інколи люди з минулого не вартуюють майбутнього, але всеодно з'являються знову і знову...
Але на минулому майбутнього не збудуєш, це - прочитана книга, або ж кіно, кінець якого завідомо відомий)
Чудовий вірш, Інно. Цікаво читати!
Надихнули то ж я написала з кінцем і жирною крапкою! і ніяких починати знову. Те що вже розбито не склеїш наново все одно тріщини нікуди не зникнуть не зарубцюються.
І знов розквітло літо
Як і було раніше
В полях у сонці жито
Й на серці веселіше
Твоє: Привіт! Як справи?
Мене вже не хвилює!
Додала сіль до страви
Ось так уже смакує!
Ось так уже живіше
Ось так уже чудово
Не буде як раніше
Моє останнє слово!
то ж я написала з кінцем і жирною крапкою! 
