Лист ветерана війни президенту України В. О. Зеленському.
Про що ж ти там замислився синок.
Можливо про ото усе велике,
яким колись пишався весь совок;
безбожний, і невільний і безликий.
Навіщо ця сценічна нова гра.
На «Гру престолів» ти синок не тягнеш.
В житті ти не образив й комара,
Але амбіцій цілу гору маєш.
Гадаю в тебе є емоційний стан.
Але, по Станіславському, «не вірю»
А може раптом ти згадав Майдан?
І ця війна тебе скувала біллю.
Можливо сум у серце завітав,
Про втрачені бездарно дні і ночі,
Коли хyйлy ти в очі заглядав,
Й не вірив у сповіщення пророчі.
А може сумнів мишкою шкребе,
Десь там у нетрях дум про Україну.
Чекала бідна ненька не тебе,
Але в обійми прийняла, як сина.
Чекала й дочекалася війни,
Війни, яку ми всі давно забули,
Яка калічить і вбиває без вини,
Яку усі на світі вже відчули.
Про що ж твої тяжкі синок думки?
Про зрадників, яких тягнув до влади?
Пройдисвіти, як дикі реп’яхи,
Отримали звання, прибутки і посади.
Та серце крає надважка туга.
Про те що ми всі втратили назавжди.
Народу був потрібен не слуга,
Народу був потрібен промінь правди!
Промінь правди - він у кожного в серці! Один дає йому хід, а інший - гасить! Останніх вия илось більше! Потрібно було отримати інтервецію орди, щоб розбудити серце знову!)))
Промінь правди - він у кожного в серці! Один дає йому хід, а інший - гасить! Останніх вия 
илось більше! Потрібно було отримати інтервецію орди, щоб розбудити серце знову!))) 
