Між небом та землею, де догорає обрій,
Де все ще так важливо, де справжній навіть сум,
У щирості своїй слова відверті, добрі
Створили власний світ і свій чарівний струм.
Але той світ - крихкий! Так легко все зламати!
Беззахисний, слабкий, як листя навесні.
І не спитає він: "Ти бідний чи багатий?"
І сприйме почуття. І тихі, й голосні.
Та більшість омине його прості стежини:
Навіщо їм тягар від тих пісень сумних?
Від серця восени він дарував жоржини,
А людям краще тут, серед троянд скляних.
Їм до вподоби струм фальшивого катрена,
В якому сліз нема, а тільки штучний ґвалт.
І не сумують там вродливі манекени.
А замість справжніх слів - "подібні" і "на кшталт".