Осінь ненароком... сти́гло... мо́розно...
Хочеться багаття, співу голосно
У раю латаття та соснового узбережжя...
Вечір тиша сковує...
Хочеться тепла проміння раннього,
Щекоту у лапах сіна пряного,
Золотавих мрій та соковитостей...
Осінь ненароком... Вже не випустить...
Осінь ненароком... Ранні сутінки,
Па́сма мереже́ві поміж хвоєю,
А червоні краплі подарунками
На калинах свято облаштовують.
Зорі, ніби поряд, поміж хмарами,
Сіють серед ночі шлях минулого,
Тягнуть у звабли́ве срібне марево,
Ваблять очі вічністю забу́лою...
Осінь ненароком... Комір вороту
Загорнув - у літі ще здригаюся.
Холодно, немов шпарина прорвата
На тканині світу, заливається
Ранками сріблястим вітром інею,
Дмухає зимою трохи... Мо́розно...
Ковдра трав змінилася осінньою,
Ранком вже - подекуди із борошном.
Осінь ненароком... Не минулося...
Навіть літа не відчули ревнощів.
Холодно... Тепло вже і забулося,
Ніби сном навіянії пестощі.
Красиво! 
