*****
Думи, рідні діти,
Де мені вас діти?
Випало ж і жити
З вами, вік тужити,
Жити-поживати,
Вік свій коротати
В горі та нещасті,
На зубах напасті
Хрускати, хрустіти,
Як в багатті віти.
Хоч не вік, не вічно
Вік я свій панічно,
Тяжко-важко, складно,
Прикро, безпорадно
В світі цім вікую,
Як я сплю, міркую,
Як я спочиваю
Чи роботу маю.
Адже час від часу
Торта частку ласу
Доля не шкодує,
А мені дарує
В вигляді фрагментів,
Тих життя моментів,
Ради кóтрих жити
Хочеться й творити
Більше і найкраще,
А не напропаще,
Доки б’ється в мене
Серденько шалене.
Євген Ковальчук, 24. 11. 2019
