Не чіпайте ви мою обгортку!
Я закутаюсь нею щільніше.
Залишився ще місяць до року -
кров пульсує щодня голосніше...
Не чіпайте мене! Балансую
між учора, сьогодні і завтра.
Щось Ви кажете, але не чую...
"Я все зможу..." в повітрі, як мантра.
Не чіпайте! Ховаюсь від болю.
Він усюди... Вдих-видих... Вдихаю.
Увесь простір заповнив собою.
Це не хтось - я щораз помираю.
Не чіпайте ви мою обгортку!
Скільки ж може втрачати людина?
Вже рукою подати до року,
а так, наче пройшла лиш година -
нескінченна, безжалісна, люта.
Я обгорткою вкутаюсь знову.
Скільки ж буде тривати цей лютий?
Більш не хочу я казку зимову.
Не знімайте ви з мене обгортку,
не зривайте її! Вас не чую...
Не ступайте до мене ні кроку!
Видих- вдих... Ще жива - балансую.
