Катерина Калитко. Наконец научилась отвечать кратко…
Наконец научилась отвечать кратко
на вопрос: о чём ваши стихи?
О моём времени.
Оно вкладывает в рот нож.
Вкладывает в рот цветок.
Вкладывает в рот соль.
Вкладывает в рот реку.
Вот, – говорит, – будет твой голос.
Потом его сломаю.
Ведёт одновременно сквозь войну и любовь,
вслепую,
по длинной тропе потемневшей речи,
пока вокруг
горят в низинах тысячелетние торфяники,
изменяя структуру почвы,
задымляя горизонт.
Дарит ночной смех,
его не заглушить ничем.
И когда выводит в конце концов к морю, где селятся
все голоса –
даёт на берегу определяющую метафору:
разговор с мёртвыми поэтами –
это спокойствие порта приписки,
но прикосновения к живым –
каждый раз начало шторма.
21.03.2023
(Перевод с украинского)
***
Нарешті навчилася відповідати коротко
на питання: про що ваші вірші?
Про мій час.
Він вкладає до рота ніж.
Вкладає до рота квітку.
Вкладає до рота сіль.
Вкладає до рота річку.
Ось, – каже, – буде твій голос.
Потім його зламаю.
Він веде одночасно крізь війну і любов,
наосліп,
тривкою стежкою потемнілої мови,
поки довкола
горять низинні тисячолітні торфовища,
змінюючи структуру ґрунту,
задимлюючи горизонт.
Дарує сміх уночі,
якого не заглушити нічим.
І коли виводить врешті до моря, де селяться
всі голоси –
дає на березі визначальну метафору:
розмова до мертвих поетів –
це спокій порту приписки,
але дотики до живих –
щоразу початок шторму.
