1
Де юнак той - з синіми очима,
Що дививсь задумливо у Світ,
Знав, - бувають крила за плечима,
І бува зимовий стиглий глід,
Що горить яскравими рубінами
Серед пустки льодяних полів,
Все оте, що у житті невпинному
Мимохідь прикрасити зумів.
Та бувають і плоди зотлілі, -
Чорні груші в мороці висять,
Не згодились на цім Світі білім
І вечірнім дзвоном не дзвенять .
Де ж ви срібні ви мої дзвіночки?
Хоч один би якось продзвенів.
Де ви очі, мої сині очі?
Що розгледіть ними я зумів?
Що залишиш по собі ти в Світі,
Зупинись, подумай, здогадайсь.
Чи рубінчики на пружних, зимніх віттях?
Чи над грушами ворон збереться грай?
Де ж юнак той з синіми очима?
Світ сміливо ними споглядав.
Де той хлопець з сильними плечима?
Свою долю він на них тримав.
2
Я не знаю, що мене чекає,
Про одне, - це точно знаю я, -
Який ворон в безвісті шугає,
Про які віщує він края, -
Невідомі, чи давно забуті, -
Бачив в снах їх в молоді літа,
Як в траві пахучій йшов по груди,
А над нею вітер пролітав.
І які світи я бачив, виміри?
Та один до одного наш Світ.
Чи обрав мене, чи мною вибраний,
Цей чарівний зоряний політ.
Наче бренд, - коли вам кажуть , "Обраний!"
Обрані ми всі - лиш придивись!
Легко буть спокійним і хоробрий,
Коли бачиш і безодню й вись.
