«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…»
Леся Українка
Люди є міцні, неначе дуб,
Різні, за природою своєю,
Є тонкі й плакучі, на біду…
Я, мій любий, справжня іпоме́я*.
Бо стебло тендітне, і душа,
Просуватись у житті не вмію…
Лиш мене коханий залиша́ –
Падаю униз, ламаю шию.
Ти пробач, що стовбур заплела,
Скинь мене, якщо немає сили.
Все тепло тобі я віддала,
Та не згину унизу я, милий.
Хоч не підіймуся в висоту,
Вистачить мені води і неба.
Лиш корінням – в душу проросту,
А квітка́ми – потягнусь до тебе.
*Іпомея (у народі Кручені Паничі) або в'юнок, витень – по-різному називають цю чудову садову ліану з великими лійчастими квітками.
У англійців вона називається Morning Glory, що можна перекласти як "ранкова радість" або "слава ранку". Рід іпомей дуже великий, налічує понад 500 видів, серед яких і наша берізка польова (в'юнок, повитель, повелиця, павутиця, повійка, полятиця)
