Від часу потьмяніла позолота
У тій портретній рамці на стіні.
Де мить життя. На кольоровим фото
Привітно мама посміхається мені.
Зростає лік, від той сумної дати.
Немало років відтоді спливло.
Хоча б на день, дитиною знов стати,
Аби відчути материнських рук тепло.
Хоча б на мить, до них склонитись головою.
І, без вагань би, на коліна став.
Бажав би, мама, бути прощенним тобою,
За прикрощі, що я тобі завдав.
Життя доросле рано для мене настало.
І, наче тріску, понесло на бистрину.
Журба за сином, що ти в усмішці ховала,
Вплітала в твої коси сивину.
Пробачте, мамо, що гостив удома зрідка.
І , лише інколи , писав до Вас листи.
Не розуміючи, що все минає швидко
У нашому житті. За все прости.
І кожний раз, до батьківської хати,
Вертаюсь - наче в ті щасливи дні.
І так хотілось, щоб на ганок вийшла мати,
Привітно посміхаючись мені.
15.08.2017 г
