Знайшов серед власних коментарів неопублікованого вірша, написаного експромтом. Печалюся, згадуючи, скільки мені довелося натерпітися від упертих йолопів, доводячи, що від Росії тре' відмежуватися раз і назавжди, а курс взяти на західний образ життя. "Ні!" - хоч кілок на голові теши, ніяк не перебореш отих заскорузлих баранів та козлів! Шкодую лише про те, що усе своє життя і здоров'я поклав на ті безнадійні баталії та сподівання на зміни. Вони і досі сидять у своїй залізобетонності і не чують здорового глузду. Ті, що ще не вимерли, як динозаври. І молоді шкода, котра через них, сволот, життя наразі кладе на війні.
Поряд жила бідна Польща,
Котру "Союз" грабував;
Далі - сусідка Угорща -
Теж він її обдирав.
Та коли він розвалився,
Миттю ті встали з колін
І у ЄС подалися,
Бо прагли якісних змін.
А Україна прилипла
До нечестивки Москви
І, на біду собі, влипла
У корупційні тиски!
З Заходу Польща гукала:
"Нумо, сусідко, ходім!
Нащо ти знову упала
В той рабовласницький дім?"
- Ні, я піду до Росії:
В неї ж є нафта і газ,
Буде за рік чудасія -
Всіх ми обгонимо вас.
Вже й тридцять років минуло,
В злиднях і села й міста -
Польща ж тоді стартонула,
А Україна пуста.
Їздять сини на роботу,
Наче старці й жебраки -
Та на Мокшанські болота
Моляться й досі батьки...
19.09.2021