Ні вибиті зуби, ні холод,
Ніщо так не зможе зламати,
Як кров рідного брата,
Байдужість людська нескінченна.
Нас витрясли злидні прокляті,
Нас в спину штовхали і били,
Ми вірили у землю багату,
У поті тягнулись до світла,
Нам вирвала серце у грудях,
Жахлива, понура війна.
Хто думав, що біди минули,
Що ми заживемо як люди,
На вільній, пахучій землі.
Так скільки нам дихати смородом,
В розбитих домівках чекати,
Коли закінчиться хаос,
На нашій священній землі?
