З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
Вбирає земля життєдайну вологу,
збудитись й напитись вітаючи змогу.
Вчувається, як дощові владні води
у акті любові у неї уходять.
І п’є, і бажає, спинятись не хоче.
А краплі не проти, стікають, муркочуть.
В зволожених лонах життя розцвітає.
Накрапує дощ – небо землю кохає.
16-18.04.24
