- Пхай ! Сильніше ! Ще - ще - ще ! Ну, ще трішки ! Їде !!! - водій червоного "Запорожця" Ігор був задоволений. Авто весело гуркало і взялося долати черговий підйом на шосе.
- Я тобі не вантажник, аби такі фізичні вправи робити ! - сердита дружина Ольга не могла і не хотіла приховувати свій гнів... - Навіщо ти цей непотріб взяв ?
- Та мені його подарували як найкращому працівнику підприємства...Хіба забула ?
- Не забула, але ж це морока яка з ним...
- Не чую добре ! Піднімися на цю гірку пішки , а потім поїдемо вже разом донизу...- чоловік не втрачав оптимізму в будь-яких кризових ситуаціях. І ось вони з двома діточками в додачу в салоні бідолашної машини таки долають кілометри шляху до курортного Криму.
- Що я пораджу тут - не допрацювали наші інженери. Двигун дуже швидко нагрівається на цій спеці, а система охолодження складається з бічних повітряних трубопроводів, які не взмозі охолодити процес для нормального функціонування руху. Бензонасос в результаті "задихається" і "вухастий" не їде.
- Це - не "вухастий", це - мука ! Лишень двоє дверей, гул як в танку ! О, нерви здають потроху. Моя мама переживає, чому нас так довго не має.
- Нічого не вдієш. На рівнині можна більш-менш "деренчати", а круті ями - пагорби не для нього.
- Мамо-мамо, ми хочемо морозива ! - діти спробували задати позитивне забарвлення подорожі.
- Бачите, що довкола чагарники одні, де ми є, до речі ?
- За 300 км буде Ялта і частуватимемо бліни у твоєї матері.
- Я вже не вірю, що ми туди доберемося.
- Висадка ! Усім - назовні ! Пхати треба ! - господар автомобіля, як вправний командир, чітко дав інструкції кожному члену сім'ї, хто що має робити.
- Краще б дітям подарували велосипед із того твого підприємства, а на відпочинок змогли б і на потязі добратися.
- Я ж попереджав, що можуть переслідувати неприємності, бо "Запорожець" то є не "Фольксваген" і не "Мерседес Бенс".
- Звідки я могла знати, що наш автопром такий ніякий. Навіщо випускати таку продукцію взагалі.
- У нас ще одна проблема. Циліндр один відказав. Може на трьох дотягнемо якось ? - водій Ігор боровся зі всією недосконалою системою совка до останнього.
- Вечоріє скоро. Просити треба про допомогу. Може не перевелися добрі люди й на буксирі нас довезуть. Назад повернемося жд транспортом. А оту кляту червону залізяку продамо прямо на місці прибуття.
- Не кипи так сильно. Нерви шкодять красі. Зараз пошукаю трос...
- Ну коли ми побачимо Чорне море ? - невгамовні чада ніяк не хотіли розуміти усю складність ситуації.
- Спочатку подивіться білі сни, лягайте ось тут коло мене...скоро прийде дід Панас.
- А він теж засмагає десь поряд ?
- Аякже !
- І має костюм підводника ?
- Не знаю...Вишивану сорочку точно має...
Яка красива природа тут ! Які краєвиди Кримських гір ! Шкода, що наші мандрівники настільки заклопотані проблемами, і не хочуть бачити чудного пейзажу.
- Трос знайшов ! Ставай на дорогу і махай руками.
- А чому я ? - перепитала Ольга.
- Ти ж гарно виглядаєш.
- О ні, йди сам. Бери з собою трос і вперед до комунізму !
- Правильно-правильно. Мама хай вечерю приготує нам у цей час ! - зголодніли, авжеж, маленькі непосиди.
Нічого не вдієш, треба рятуватися якось. Світ справді не без добрих людей. Ось вони вже мчаться позаду вантажівки, прив'язані до неї міцним сталевим буксиром. Вже й ніч поволі найшла. Втомлена від пригод сім'я міцно заснула. А коли проснулася : побачила обірваний залізний прут, й обочину, де вони на щастя опинилися. Включені фари - габарити автівки сіяли як зорі на кремлівській стіні.
- Давайте запалимо багаття, хоч комарів відженемо, тісно сидіти у тій консервній банці...- запропонувала жінка.
- Давай...- погодився втомлений глава сімейства, що в той момент здався гідом у безконечному маршруті буття. Якраз починало світати.
- Гляньте, яка краса, які чудні хмари в небі ! - раптом змінив тему він.
- А й справді, буде що згадати. Ще б попасти якось до кінцевого пункту нашої подорожі...- мрійливо глянула кудись у даль його дружина. Її очі заворожували у тремтінні вогняних іскор.
- А ми на катамарані покатаємося ? - кому що, а діткам - розваги.
- Якщо тато наш звідси нас забере, тоді так.
- Тату - тату. Поїхали вже !
- Зараз вийду на автостраду. Ще якихось 30 кілометрів і ви побачите свою бабусю.
- Ми дуже скучили за нею.
- Я теж...- механічно відповів Ігор, уявляючи собі майбутню картину їхньої нетривіальної зустрічі. "Запорожця" таки доведеться продати, аби зберегти сім'ю. Цікаво, якої думки теща про радянський автопром ???
