Просто так, як листя шелестить, пожовкле, зірване і кинуте у безвість, шепочу і я. Де діть мою печаль? Де діть мою журбу? Мій сором перед самим буттям? Моя дешева маска вже вростати стала, але відторгнення іде. Учителем на все життя? Це щось не те. Не хочу. Пручаюсь проти тупості й сама тупію. Не надихаюсь посмішками. Навкруги розруха. І в душі розруха. Немає того, хто б мене послухав. Іще послухав хвильку - і почув. О диво! Одна людина для иншої людини - це панацея від усіх хвороб. Думки як медитація, але мої думки сумні, їм тісно-болісно сидіти в голові. Вони ширяють всюди, не впасу їх, не зажену, як гаддя із Пандориної скриньки. Кобиляча голова чекає, коли я прийду, аби провести мінітестик на нормальність. Я ненормальна вже давно. -Тук-тук, впусти.
- Заходь.
-Ти хто?
- А я не знаю.
- Хто не стою, хитаюся, не бачиш? Невже не бачиш? Я - туман.
- Як на туман, ти надто імпульсивна, а він м'який, він падає, лягає тихенько, а під променем зникає.
- І я зникаю.
- Лиш не починай. Тобі ще жити.
-Дай надію. Дай.
- Вирощуй у собі дитятко віри з любови до всього живого.
- Вирощуй…Це робота. Це процес.
- А ти ледащо, правда? Як могла ти так занедбати і себе, і світ? Твоя печаль впливає на планету! Чого журитися? Чого ридати? Така можливість жити! Чом страждати?
- Кажи, кричи.
- А хоч би я й мовчала! Дивись на небо: бач, як світло зір прорвалося до тебе, аби упасти в очі, запалить надію на Світло, що чекає десь на тебе там.
- Я йду.
- Ти щосекунди йдеш. Ти йдеш, навіть коли сидиш чи спиш. Подумай - більше не журись. Або журись, як хочеться, бо ж вибір за тобою.
- А ти побудеш поряд, поки я сумна? Поки я борсаюся в власній купі гною.
- Е ні, побудь сама. Лиш самота лікує. Я не допоможу. Ти в самоті, як у настої трав: аж з насолодою страждаєш, у запої, шукаєш привід пожурися, як кожен день - це дар. Усмішка друга, дотик рук коханих, смачнюча страва, швидкість при їзді. Ти маєш все: ти маєш тата й маму, лише за них подякуєш судьбі. Розкішне ліжко у затишній хаті, велике серце, щоб усіх прийняти, де усмішка? Де радість? В чім печаль? Ти заблукала? Ти і є причал! Знайди в своїй основі опертя. І не жалійся, ти вже не дитя. 34. Скоро вже. За тиждень.
- Який сумний цей вересень. Не хочу привітань.
18.09.2024
ID:
1017131
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.07.2024 00:53:58
© дата внесення змiн: 09.07.2024 00:53:58
автор: Алла Гонда
Вкажіть причину вашої скарги
|
