Було це не так уже й давно. Жили тоді люди як і тепер живуть. Працювали,
відпочивали, дітей виховували. Сильно ненажерливі ходили війнами до інших
країн, щоб добра нагарбати та людий убивати. Радість у них від цього появлялася.
Жив у ті часи в одній порядній країні, що билася тоді з лютим загарбником,
пан Микола. Простий собі чоловік, працював у лікарні на посаді "на всі руки
майстер". Ремонтував усе лікарняне майно як міг. І яке не міг теж пробував
ремонтувати. Хоча уже багато чоловіків боронили свою країну, пан Микола не поспішав до лав оборонців, своїми діями всіляко показуючи, що там його не дуже
чекають.
А для того, щоб керівництво замічало його в роботі, він старався усі свої
справи робити в темний час доби. Умикав світло в тому приміщенні де працював
і за ним могли спостерігати всі мешканці масиву, а не тільки кеівництво
медичного закладу.
Проїжджаючи якось повз лікарню, незадовго до комендантської години,
завідувач, замітивши світло у вікні третього поверху, запитав свого кучера:
- А Ви не знаєте чому це на третьому поверсі світло горить?
Той, збавивши швидкість комунального "Ланоса", не Васкеса, відповів:
- Це наш столяр, пан Микола ремонтує вікно в кабінеті. А щоб не створювати
незручності пацієнтам в години прийому, він цю роботу проводить в неробочий
час, жертвуючи власни. - відповів кучер.
- Добре, - відповів завідувач, - потрібно відзначити.
І поїхали вони далі, бо незабаром мала початися комендантська година,
а вдома на завідувача вже чекала вечеря.
Через декілька днів проїжджав тими краями начальник самого медичного
управління і, замітивши світло на четвертому поверсі лікарні, запитав свого
кучера:
- А чи не знаєте Ви, чому це світло горить у таку пізню пору?
Той, збавивши швидкість комунального "Опеля", не Янгеля, відповів:
Це наш столяр, пан Микола накладає хомути на старі труби, що протікають.
А щоб не створювати незручності пацієнтам в години прийому, він цю роботу
проводить в неробочий час, жертвуючи власним, - відповів кучер.
- Добре, - відповів начальник медичного управління, - потрібно відзначити.
І поїхали вони далі, бо незабаром мала початися комендантська година,
а вдома на начальника чекала молода дружина зі смачною вечерею.
Так і пролітали дні за днями, тижні за тижнями. Аж якось тими краями
проїжджав великий чиновник із самого міністерства від своєї коханки і, замітивши світло у вікні п'ятого поверху лікарні, запитав свого кучера:
А чи не знаєжте Ви, чому це світло горить у таку пізню пору?
Той, призупинивши комунального "Кубика", не Рубика, відповів:
- Це наш столяр, пан Микола розвішує інформаційні стенди для відвідувачів.
А щоб не створювати незручності пацієнтам в години прийому, він цю роботу
проводить в неробочий час, жертвуючи власним. - відповів кучер.
- Добре, - відповів великий начальник,- потрібно відзначити.
І поїхали вони далі, бо незабаром мала початися комендантська година,
а вдома на начальника вже давно чекала дружина з дітьми та смачна вечеря.
Не пройшло і кількох днів, як сам начальник відділу кадрів лікарні повідомив
пана Миколу, що йому ТЦК забезпечило бронь від призову до війська і він не
піде битися з клятим ворогом, бо такі люди потрібні в тилу.
Так і залишився пан Микола працювати на своїй посаді, бо завжди в житті
керувася прислів'ям: "Терпіння і труд все перетруть".
ID:
1018236
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний
ВИД ТВОРУ: жарт
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.07.2024 09:54:28
© дата внесення змiн: 23.07.2024 10:14:14
автор: Леонід Федорів
Вкажіть причину вашої скарги
|
