Зустрілась зі злом, та досі не збагнула цього.
Чомусь завжди залишаю надію на те, що у всьому є добро,
Чомусь і тоді, коли бачу полум'я й пекло навколо,
Не можу достатньо ненавидіть я ворога свого.
Хоч не чую каяття, та, може, ненавмисно це все було.
Чомусь пробачаю без спокути, без кари і сліз його,
Чомусь ненависть до когось - то є більше у світі зло,
Вона спалює зсередини, позбавляє життя мого.
Шукаю я правди, та волію не бачити, що в дім мій прийшло зло:
Настільки інше, настільки незвичне, що вмить відчуваю - це воно.
Чомусь не питаю я інших, чи їм від цього бува від цього не сумно,
Чомусь вважаю, що злість і біль - це щось жахливе настільки, що стає дурно.
Чомусь так складно жити з тягарем образи, та ще складніше - дружно,
Тому не судіть сильно, чому замкнулась і крок ступити мені сутужно.