Іду по вулиці... Тепло
Все тіло огортає.
Сумних думок вже не було,
Їх взагалі немає.
Зненацька літній дощ пройшов,
І визирнуло сонце,
І відчинило воно знов
В душі моїй віконце.
Розправив плечі і пішов
Я в напрямку проміння,
І поки я до сонця йшов,
З'явилось розуміння.
В черговий раз я зрозумів,
Що є життя яскраве,
І знов помітити зумів
Моменти всі цікаві:
Як посміхалися жінки,
Як бігли поруч діти,
Як розквітали навкруги
Яскраві літні квіти.
І наче б добре все було:
І квіти, і проміння,
І літнє сонячне тепло,
І щастя розуміння.
Та думка свердлила одна:
Були б щасливі діти,
І щоб закінчилась війна...
Тоді і буду жити!
Ребрик С. В.
