А жовтень цілував мене в ланіти*
І, обсипаючи бурштином всі стежки,
Спішив мені подарувати квіти
Й кленові у букетику листки.
Налив в червону філіжанку чаю,
Поклав декоративні гарбузи,
Турботу проявив свою безкраю –
У нього ж всі козирні є тузи.
Безмежжя квітів, килими із злата,
Прикраси бурштинові в сундуках...
До мене Музу кликав він крилату,
Яка присіла десь на рундуках.
Приніс красиву книгу про кохання,
Яку давно вже присвятив мені.
Читала сторінки його зізнання,
Яке палало в золотім вогні.
І я зізна'юсь, що ми більш, ніж друзі,
Люблю твою багряну я красу,
Для мене ти – найкращий в всій окрузі,
О милий жовтню, я тебе люблю...
*Ланіти – застаріле слово, що означає щоки.
