( духовно-патріотична казка)
--------------------------------
Відбулися ці події так давно, що вже мало хто й пам'ятає коли саме, хоч і казали що ще тоді, як весь світ був білим і ще білішим.
В тому білому світі всі пагорби і видолинки, поля і рівнини, навіть кути і закутки теж були білими. Дороги й стежини також білілися. Будиночки, своєю білизною, разили очі жителям, котрі ніяк не могли звикнутися з тим кольором і деколи хворіли на білавину — хворобу, яка знищувала уяву жителів Білих Полотен.
Білі Полотна — це прекрасний безкрай, де можна було насолодитися чистотою і безмірністю уяви, необмеженим польотом думки, якби не підступна хвороба, котра непомітно підкрадалась і вражала несподівано. Хто нею перехворів, той більше ніколи не міг мріяти та уявляти.
Йшов тим білим світом Наперсток — міцний, навіть кремезний парубок з добрим серцем, який завжди був готовий прийти всім на допомогу. Милувався він красою неосяжних Білих Полотен, як раптом перед ним, на білій стежині, у білій одежині, наче виросла із білого полотна, вигулькнула вродлива струнка тоненька дівчина, одягнена в довгу білу сукню, та сором'язливо опустила додолу одне гарне велике око.
— Ти хто? — вигукнув Наперсток і зупинився, зачарований красою незнайомки.
— Я Голка, донька батька Вушка і матері Вістрі. А ти хто?
— А я Наперсток! Вільний мандрівник. Давай товаришувати?
— А як це товаришувати? — несміливо запитала Голка і, від здивування, широко відкрила єдине око.
Цілий Рушник тривала дружба між Наперстком і Голкою, коли він наважився зробити їй пропозицію вийти за нього заміж.
Дівчина погодилася. Незабаром, на білому світі Білих Полотен, серед білих полів у білому платті та віночку з білих бавовняних волокняних квітів та пов’язаних білих шовкових стрічок, батьки нареченої ґазда Вушко і ґаздиня Вістря вели єдину донечку до шлюбу.
Гарна була забава! Все довкола біліло та виблискувало чистотою. Гості дарували молодятам білі побажання, а музиканти білі танці. Забавлялися запрошені до білого дня!
Через деякий час у Наперстка з Голкою народилося троє діток — два товстунчики наперсточки Ой і Ай та крихітка Голочка. Зростали діти у великій батьківській любові та увазі, а діти віддячували батькам радісним, щасливим сміхом, щирими обіймами й посильною допомогою.
Час йшов. Батьки Голки відбіліли у Надполотна.
Наперсток з дружиною стали поважними ґаздами, а діти — підлітками.
Білими були їхні дні та ночі, бо все робили у злагоді та розумінні.
Але одного разу в цю родину прийшла біда. Батько Наперсток захворів на білавину, переставши мріяти й уявляти.
Що вже мати Голка не робила — і примочки з білої хризантеми, і настоянки з білої ромашки, і краплі з білого деревію. Навіть білого голуба в хату впускала, а Наперсток більше не мріяв і не уявляв, самотньо сидівши в білому кутку кімнати, порожнім поглядом дивившись в той кут.
Якось однієї ночі, коли Голка вже втратила всяку надію на порятунок чоловіка, їй наснився білий Ангел і промовив.
— Не сумуй так, Голко. Май віру і тоді всі твої бажання будуть здійснені, бо праведне життя ви провадите з Наперстком і дітей добрими виростили. За це будете винагороджені Батьком Білого Неба. Нічого не бійся і нічого не запитуй.
А далі йди за серцем. Слухай його і не переч.
Прокинулася Голка від того сну, а серце калатає наче той дзвін. Подякувала подумки Ангелу і пішла поратися по господарству: білі качки та білі гуси на воду вигнати, білим курочкам зеренця насипати, білих голубів випустити до неба, хай крильцятка повирівнюють. Ще й десяток білих кроликів чекають на білу травичку.
Незчулася, як білий день став до білоЇ ночі хилитися.
— Мамо, каже мені моє серце, що я мушу вирушити в далеку дорогу, бо саме там знайду порятунок для татуся — вимовила Голочка і прихилилася до матері.
Защемило в грудях у Голки. Знову дзвонами забило. Та пригадався їй нічний сон і прислухалася до свого серця, а воно каже їй: «Не переч…».
Наступного білого ранку благословила Голка донечку в дорогу, а та, попрощавшись з матір’ю, братами і, змореним білавиною, батьком, котрий навіть не звернув увагу на прощальні слова доні, вирушила за межі білого світу, впевнено переступивши поріг, який розділяв відоме від невідомого.
Голочка покинула рідні Білі Полотна не знаючи того, що її супроводжував Білий Ангел.
* * *
«Ой-йой-йой, що це так сильно разить мені око? Невже це білавина? Невже і я захворіла? А як же тоді допомогти татусеві?» — мало не розплакалася Голочка і, опустивши повіку, полегшила біль.
Лише це була не хвороба, а сила яскравих кольорів квітів та геометричних фігур, які встигло вловити око Голочки.
Обережно відкривши його та звикнувшись із побаченим, дівчина оглянула навколишню красу і вирішила набрати тих кольорів до полотняної торби, яка висіла у неї через плече. Так підказав їй Ангел, легко торкнувшись Голоччиного серця.
Тільки но вона нахилилася аби зірвати перший червоний ромб, як поряд неї з’явився старенький дідусь з люлькою в зубах і, хитро примруживши очі, лагідно запитав.
— Здоровою будь! А що це ти робиш, дитино? Чия то ти будеш і для чого нашу красу хочеш нищити?
Голочка зніяковіла і присоромлено опустила ромб, який вже майже схопила своїми гострими пальчиками.
— Здоровими й ви будьте, дідуню! Я Голочка. З країни Білих Полотен. Прийшла сюди, аби віднайти ліки для мого хворого батька Наперстка, що перестав мріяти та уявляти. Не знаю де я перебуваю і як вас звати, але відчуваю, що маєте добре серце і допоможете мені.
— Ну, дитино, раз так, то матимеш те, що потребуєш.
Ти в країні Взорів. На полонинах Закарпаття. Бери все те, що відчуваєш потрібним для ліку твого батечка. А як вилікуєш його, то передай, що дід Верхоплут щиро доклався до цього.
Після цих слів Голочка почала вкладати до торби червоні кривульки і зелені ромби-люльки, жовті низинки і бордові стебнівки.
А тоді ще дозбирала рожевих і синіх шпатівок, зірвала три конюшини й два дубових листочки і, подякувавши дідові, рушила далі.
Дійшовши до перехрестика зупинилася на хвилиночку радіючи тим першим дарам, які отримала для порятунку батька. Голочка й не помітила, як над нею пролетів Білий Ангел, несучи вістку по всіх Взорах про її потребу.
Переступивши перший перехрестик, Голочка зрозуміла, що увійшла до іншої місцини, хоч ця теж була гористою.
Із-за височенного каменя, оточеного смереками, назустріч їй вийшов старий дідусь, який усміхнувся і промовив.
— Радий вітати тебе, Голочко, у китицях Франківщини!
Знаю про твою біду і буду радий допомогти чим зможу. Збирай, онуко, все що вважаєш за потрібне, а я — дід Кучер Чубатий, сяду на Карпатському пасовиську і слухатиму пісню вітрів.
Зрадівши такій зустрічі, Голочка кинулася збирати зелені півромби, червоні зиґзаґи, жовті клинчасті головочки, золоті кручені черковці та помаранчеві зерняткові. Акуратно вклавши зібрані скарби в торбу, Голочка подякувала дідові тай пішла далі.
Наступна дорога привела Голочку до перехрестика червоних френдзлів Львівщини, де її чекав дід Клинець і люб’язно запросив зібрати зелені сосонки, дрібні павутинки квіточок чорного, червоного жовтого, синього кольорів. Вклавши до торби ще й блакитні стебнівки, Голочка підійшла до наступного перехрестика.
— А хто це до нас завітав? Невже та маленька Голочка, яка шукає диво для свого батька? — запитав у дівчинки дід Серм’яга. — Серед наших Волинських помпонів знайдеш все, що шукаєш!
І знову взялася до роботи Голочка — ламані червоні, сині зірки та чорні ромби м’яко лягали в її тобру.
А Білий Ангел дивився на Голочку і радів її завзятості.
Згодом Голочка побувала серед монохрому Рівненщини, де зібрала червону заполоч, синє нанизування та настилування.
На Тернопільщині віднайшла всі відтінки густо зашитих темних кольорів і, розкидані слізьми, червоні грона калини.
Буковина стріла Голочку блискітками, золотим крученим, срібною гладдю та жовтою і світло-зеленою штапівкою.
Торба ставала все важчою, але Голочка не здавалася, бо відчувала, що ще не досягла країв Взорів.
Переступивши наступний перехрестик, Голочка присіла відпочити. Низь Хмельниччини відкрилася перед її оком. Вирізавши червоні прямі, сині скісні, жовті ламані та зелені зубчасті, дівчинка побігла до перехрестика, який виднівся.
Наблизившись до Житомирщини, вона помітила велику кількість синіх розеток і червоних дрібних хрестиків. Та підійшовши ближче, яким було її здивування, коли перед нею розквітли ще й барвінок і берізка, хміль і виноград, ружки і яблучка. Зібравши ці дари Голочка пішла далі й потрапила, перейшовши ще один перехрестик, до домінуючої кольорами Вінниччини, вклавши до торби трішки низі, вирізування, настилання, розпису та мережок.
Далі на неї чекали пухлики і зморшки Одещини, а ще вільні, заквітчані шишками хмелю і дубовим листям рукави Миколаївщини; солов’їні вічка пташок та світових дерев з листям, вазонами, квітами, бутонами Кіровоградщини.
За ними Голочка потрапила до дрібностібкової, витонченої Черкащини, багатої на горизонтальні лінії від усіх тонів жовтого до вишневого.
Столиця Взорів Київщина зустріла Голочку коралово-червоними барвами. Побачила дівчинка там і заполоч, яку хотіла зірвати. Але тільки вона торкнулася її, як та вилиняла і щезла.
І знову новий перехрестик. Зачарували Голочку білі ажурні наддрібні стібки з вкрапленням червоного та чорного на Чернігівщині. Наче розсипаний бісер виблискували, зібрані дівчинкою, й ці скарби.
Тільки но Голочка хотіла ступити за новий перехрестик, як перед нею стала бабуся в довгій білій сорочці.
— Голочко, перепочила б ти, дівчинко, бо ж ніжку зітреш! А дорога ще далека.
— Дякую вам, бабусю…
— Птаха мене звати, — підказала бабуся дівчинці, побачивши, що та не знає, як до неї звернутися.
— Дякую вам, бабусю Птахо, за хвилювання, опіку, але мушу поспішати. Дуже хочу допомогти батькові. А разом з ним і тим жителям Білих Полотен, які хворіють на білавину.
— Добра ти, Голочко! Хай все так і станеться! Але поспішай! Бо скоро стемніє і ти не зможеш побачити перехрестики наших Взорів, — промовила старенька і щезла так само несподівано, як і з’явилася.
Голочка відчула, що торба стала важчою. Здивувавшись, вона заглянула в неї й побачила там дари Сумщини — багатоколірні напів хрестикові лебеді, качки, голуби, орли.
Усміхнувшись, вона пішла далі. Золоте Коло, яке яскраво освітлювало шлях Голочки почало повільно опускатися до краю.
«Хоч би встигнути! Хоч би встагнути!» — подумки розмовляла з собою Голочка і ще швидше побігла до наступного перехристика.
Пастельні тони Полтавщини заставили дівчинку добряче напружити й так вже втомлене око, бо вони були настільки ніжними й витонченими, що вона, замилувавшись, мало не залишилася на попередньому перехрестику. А цього робити аж ніяк не можна!
Швиденько назбиравши морозних візерунків в попелястих тонах, Голочка бігцем кинулася до багатобарвної, товстониткової рельєфної Харківщини і вклала до торби коштовності цього краю.
Яким же було здивування Голочки, коли й на поліхромній Луганщині вона віднайшла неймовірної краси рельєфні хрестики і гладь, яких вчили дівчаток ще з юного віку, бо до пори сватання, вони мала мати дванадцять вишитих рушників!
Ось ще один перехрестик. Сутінки вже обступали Голочку, але вона вперто бігла вперед, згинаючись під вагою торби.
Червоно-чорні кольори Донеччини стріли дівчинку тишею та спокоєм. Віконечка мережок і вирізувань почали помалу зачинятися. Пишні букети квітів, дерева і навіть чарівні птахи готувалися до сну.
Вклавши дари цього краю до торби, Голочка кинулася до нестримних геометричних плисів Дніпропетровщини, звідти по дрібних чумацьких взорах переправилася лиштвою і вирізуванням до Запоріжжя, а там вже й до Херсонських Світових дерев, півників, зозуль, коників та оленів торкнулася, обережно вклавши і їх в торбу.
За мить ніч накриє останній перехрестик, а з ним і Взори. Голочка благально глянула вверх і побачила Білого Ангела, який розкривав свої білі крила, а від них йшло потужне світло.
Побачивши ще один перехрестик, вкрай втомлена Голочка зупинилася на ньому і, не маючи більше сили йти далі, впала й заридала.
«Звідки взялися ніжних кольорів тюльпани, гвоздики, квітчасті родові дерева, рози й дерева життя? Що це відбувається зі мною?»
А це так Голочку зустріли Кримські марами і понесли її на вигнутих гілочках егрі дал до рідних Білих Полотен, прихопивши й торбу з дивами.
* * *
Сьогодні в Білих Полотнах велике свято.
Голочка відкрила торбу скарбів Взорів і викладає їх перед батьком Наперстком на Білі Полотна.
І сталося диво!
Повернулись до нього мрії та уява. І до тих жителів, які втратили ці відчуття, теж.
На білих рушниках, скатертинах, серветках, доріжках, простирадлах, веретах і сорочках завишивався КОД УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ тими скарбами, які принесла, зібравши, маленька Голочка. Мати Голка, батько Наперсток, братики Ой і Ай та ВСІ жителі Полотен й досі дружно допомагають тривати цьому чуду!
А Білий Ангел щасливо усміхався з Надполотен і осявав своїм світлом чорні перехрестики Взорів.
-------------------------
Марія Дребіт (Голодрига)
-----------------------------
08.10.2024 Португалія
------------------------------------------------------
малюнок з нету
ID:
1023953
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.10.2024 01:14:27
© дата внесення змiн: 10.10.2024 01:19:22
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
