Я стою і дивлюся немов зачарований,
Навколо мене щось незбагненне робиться
Чиєюсь уявою світ розмальований
У чорну безодню темряви котиться.
Виблскуючи сполохами яскравими,
Світло гине в лоні темноти.
А вона накриває його тінями кривавими
Та на мене дивиться з висоти.
Я зазираю у те дивне видовище,
Й мене переповнює первісний страх
Немов би невинних душ вчинили побоїще
Та світлі мрії обернули у прах.
І ця темнота огортає мене чорнотою,
Цілує в чоло та в губи мене,
Вона шаленно танцює зі мною,
Я знаю, вона мою душу краде.
Темнота говорить тихо зі мною,
Я в очі її бездонні дивлюсь,
Вона пошепки кличе з собою,
Бо знає – я її боюсь.
Я тону у її бездонних очах,
Захлинаючись предсмертним жахом.
І виблискуватиме моя душа по ночах,
Яскравою зіркою, над чиїмось обшарпаним дахом.
