Кургани старі бережуть таємниці,
Далеко у лісі палає багаття,
І місяць направив на землю зірниці,
Де вовк розриває вояку на шмаття.
Він довго блукав без води і без їжі,
Поранений, змучений після походу,
За ним волочились і погляди хижі,
Тих темних людей, ворогів їх народу.
І вікінг вогонь розпалив із гілок,
Та ліг біля нього хоч трохи спочити,
Із темних кущів показався злий вовк,
Давно він хотів його вбити,
За ногу вкусив і вікінг схопився,
Залишки сили зібрав воєдино,
Всім тілом на нього він навалився,
І придушив цю скажену тварину.
Шкуру рукою зідрав та накинув на спину,
Та роздидавсь, як маленька дитина!
