Кожну ніч наче Божої милості жду,
Знову сон той магічний прийде.
Через роки і виміри часу знайду
Тебе милий, не схиблю ніде.
Вечір стелить під ноги шляху полотно.
Крок за кроком, вперед до мети!
Відчуваю, чекаєш на мене давно,
Недалеко лишилося йти...
Ось маєток забутий і річка швидка,
Меч зі мною, закляття шепчу.
Проти відьомських чар не здригнеться рука,
Всіх примар потайбіччя провчу.
Крізь покої маєтку я хутко пройду,
В підземелля дорога веде...
Вітер стогне, неначе віщує біду,
Не сховатись від нього ніде.
Під землею у склепі між духів проб,юсь.
Відгукнися, єдиний, ти де?
Якщо я озирнусь,то назад не вернусь,
І душа моя там пропаде.
Ось і голос вже чую я твій у пітьмі,
Ти до себе покличеш мене...
Але що це?..Чому?..Знов була я у сні!
Він як завжди, отак промайне.
Годі! Досить! Не буду я ночі чекать!
Ти десь в часі моєму живеш.
Я по світу піду, щоб тебе відшукать,
Не завадять нам тисячі меж!