Я в квартирі. самотня. ранок.
і одна сіра стіна.
Нас шістнадцять,
хоч я ніколи не любила парностей
І кожна рветься,
в нас немає справжності,
лиш завуальованість та бездарності.
Зелене світло зникло з апаратів пішохода,
всі зупинились.
Ми чекаєм невідомого кінця пригоди.
Ми змінились. Ми однакові.
Одну з нас охопила депресія, хвороба
всі інші примарності, паранойя.
Відчуваю себе центром головної болі,
я перевищила ліміт героїну,
забагато вписала до крові.
-Ми загинемо двоє?
-Куди ж бо! Та ні! Забагато жертв для любові!
Забирай себе і своїх 15, самостійно вилазьте з двобою.
Кожний клаптик на шкірі міняє мікроелемент,
та для всіх я картинка, ми всього лиш елемент.
Немає сутичок, немає болю.
Немає часу на прозріння, я борюсь з собою,
щоб не згубити у вилові сліди за Тобою.
Твоє "не знаю" вбиває нас,
поширює судинами гасссссс, до вибуху лічена мить,
якщо цю грьобану мить є чим злічить,
хтось панічно рахує па і танцює менуети
Ти підпалюєш сірника, я кричу "де Ти???"
потім вибух.
я в квартирі. самотня. ранок.
і одна сіра стіна.
початок.
ти водиш мене по квадрату, як майстер ляльОк.
лунає в голові гудок...
я не маю змоги піти, я чую крок тих 15-и...
в своїм тілі не можу себе віднайти.
Ти - диявол, це Твої шахи, я Твоя - 16-а.
12.10.09 нічне
