Летять думки ,неначе в вирій,
Коли пишу я ці рядки.
І зникли десь в життєвім вирі
Переживання і страхи.
Життя – сама одноманітність,
Весь час одне і те ж саме,
Та гріє душу одна смілість,
Що поряд мама в мене є.
Багато не було б без неї,
Не було б світі цім мене,
Не було б радості тієї,
Що я живу, я щось живе.
За все я дякую їй щиро,
Хоч рідко згадую про це.
Та як це гарно, як це мило,
Що хтось ще пам’ята тебе.
Хоч я не вдома, десь далеко,
Та туга тягне десь туди,
Де поряд звив гніздо лелека,
Де радості пройшли роки.
О, як хотів би заглянуть в очі,
Мені так рідні й дорогі,
Ті, що не доспали ночі
Й ввижалися мені у сні.
Та час пливе невпинною рікою
І сонце запліта проміння в коси.
І не дають мені спокою
Мого дитинства ранні роси.
Моменти радості й спокою,
Моменти болю і любові
І досі я живу тобою,
Наставнице моєї долі.
Сивіє вечір за вікном
І лебедіє пам’ять щира,
Як йшли за руку ми разом…
І серце сповнюється миром.
Наставнице моєї долі,
Чи заслужила ти того,
Щоб працювати від ранку аж до зорі,
Щоб піт виходив на чоло?
Не опускає свої руки,
Завжди завзята й молода
І серця її добрі стуки
Я чую крізь усе життя.
Матінко,не можеш ти знайти хвилину,
Щоб прилягти і одпочить,
Щоб у Святого Бога днину
Дивитись на небес блакить.
Пишу й пишу, не можу зупинитись,
Бо ти вартуєш всіх найкращих слів.
О матінко, матусю, чарівнице,
Для мене краща ти від всіх дарів!
ID:
153966
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 07.11.2009 11:56:45
© дата внесення змiн: 07.11.2009 11:56:45
автор: The Answer
Вкажіть причину вашої скарги
|
