Коли здіймуться з неба ті сутінки крилаті,
Що пофарбують місто у хижих мрій тони,
Так по самотнім вулицям блукатимуть завзяті
Думок шалених вихрі, прийдешні із пітьми.
Їх Темна Ніч грайлива у пізній час відпустить,
Щоб зберігали спокій і сон всіх володінь,
А хто заснуть не зможе і тишу цю порушить,
Того накриє млосна, важка, тягуча тінь.
Стікатимуть струмками із неї сновидіння:
Збиваючи всі ритми, сповільнять серця плин,
Щоб залишити в ньому думок отих насіння,
Яке з промінням першим відкриє щастя днин.
Повз вулики-будинки неспішно походжає
Ця Королівна-Нічка. Й вишукує вона
Ту душу, що відкрита і що безспірно знає
Ціну велику дружби й віддасться їй сповна.
Але, буває, Нічка з душею заграється:
Розказує відверто про все, що берегла.
Та знає: те відкрите навіки збережеться
В душі, яку думками обдарувать змогла.
