* * *
Я кращої не хочу долі,
Для щастя маю все, що треба.
Під хатою стоять тополі,
Верхівками лоскочуть небо.
Моє кохане любе місто,
Тебе до нитки роздягли,
Зняли з коштовностей намисто
І депресивним нарекли.
Довкола тільки негаразди,
Навколо тебе стільки зла -
Немає ні води, ні газу,
Ані роботи, ні тепла.
Чи знову йти жебракувати
З сумою й посохом в руці?
Кругом стоять порожні хати,
Мов не поховані мерці.
Іду по вулиці додому,
Думки – немов бджолиний рій.
І дошкуляє страшна втома,
І спокушає старий змій:
„В столиці – кралі білолиці,
В столиці – мир і благодать,
І ті б, Сашко, у тій столиці
Міг влучно римами стрілять”.
Хто ж буде місто будувати?
Аби воно могло расти,
Якщо усі з своєї хати
У кращії втічуть світи?
Своє я місто не покину,
Цей шум і гуркіт поїздів,
Бо звідсіля моє коріння,
Могили тут моїх дідів.
До тебе я всім серцем лину
І залишаю все, як є-
Свої вірші, свою родину,
Й тебе – Дебальцеве моє.
Я кращої не хочу долі,
Для щастя маю все, що треба.
Під хатою стоять тополі,
Верхівками лоскочуть небо.
03. 06. 07 р.
