Степанові Зіновійовичу та
Олені Тимофієвні Ткаченкам
===========================
Львів,
Львів,
Лемберг.
Зойк…
Спів…
Лемент…
Хвилею давнього дива картини
Спогадів – спалах неначе… Дитина
мчить босоніж до знайомої брами.
Усмішка. Коси віночком у мами.
З темряви линуть кроки зненацька:
Галицький ринок, рідна Пекарська…
Львів.
Львів.
Лемберг.
Сміх.
Спів.
Шепіт.
…Спомин спадає росою в траву…
…Дідові вдячний за те, що живу.
Діду Стефану й бабуні Олені
Шана й уклони мої незліченні.
Львів.
Львів.
Львів.
Без тебе б на світі не жив…
Першою книгою у малюка
Став-посміхнувсь
«Лис Микита» Франка.
Диво-сатира! Мудре між див.
Діду подяка – читати навчив:
«…Надійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла ясна,
Як дівчина у вінку.
Ожили лани, діброви,
Повно гомону, розмови
І пісень в чагарнику…»
Львів.
Львів.
Львів.
Стрийський парк розцвів!
Віялом сірим криця-бруківка
Після дощу, наче в хаті долівка,
В ранішнім сонці блищить бездоганно,
Вмита-підметена тіткою Ганною
Завжди охайною: – Доню, мерщій!
Вшістко роби, як було «за Польщі»!
Львів.
Львів.
Лемберг.
Сивих снів берег!
Цвинтар Личаківський. Мур. «Каменяр».
Слово – вкарбований в мармурі жар!
Подумки далі пішов. Сумно, тихо…
…В готиці пам’ять скалічена диха…
…Дідові, дядькові низький уклін…
…Трохи ліворуч. Айстри… Полин…
Той, хто в гробовцеві, ніц не лукавить –
Прізвище стерлось, напис на пам’ять:
«Где не обманываютъ народъ,
там нет крамольныхъ мислей.»
Все лаконічно, все зрозуміло –
Наче вогненною голкою в тіло…
З цвинтаря вийшов, глянув довкола,
Спало на думці – ВІЧНА крамола!
Львов,
Львов,
Львов…
Зрада. Стогін. Кров…
…Дехто із родичів канув у вир…
…Лютим морозом дихав Сибір…
Тільки не стало «батька народів»,
Вийшли «на волю». Вижили й годі...
…Тільки в стриївни, тітки Галини,
Більше ніколи не буде дитини…
Львів.
Львів.
Львів.
Дзвін…Різдво… Спів...
…Проти брехні, лицедійства режимів
Тихий каганчик в Каплиці Боїмів…
…День відкотився. Скінчено справи.
Вечір «Під Левом». З братом на кави.
Там за хвилину – години минули,
Що там казали, майже забули…
Спомини любі, чисті, барвисті.
Доля розсипала нас, як намисто,
І розлетілась по світу сім’я,
Брат у Торонто, в Харкові я…
Сестро, усміхнена добрая Ганно,
Як там в Сіетлі, за океаном?..
Львів. Львів. Львів.
Туга? Біль? Спів!!!
Львів. Львів. Львів –
Душі щиросердої спів!
Дід Стефан і бабуня Олена гордилися, напевно, таким онуком.
cooper_d відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... Якби не мій дідусь Стефан Зіновієвіч Ткаченко,та бабуня Олена Тимофієвна... то мене фізично не існувало б на цьому світі... це не перебільшення. Це моє чітке уявлення про ситуацію... що мала місце тоді... у повоєнні роки... Дякую на доброму слові,шановна Патаро.
У понеділок зранку Ви мене примусили... плакати. Дай Вам Бог, пане Олеже, за такі вірші. Мені, напевно, так не написати... ВРАЖАЮЧЕ!!! Дякую. З повагою, Патара.
cooper_d відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прочитала Ваш вірш і защеміло. У ньому є те, що не може залишити мене байдужою. Як же вплелася історія Львова і у мою родину. Так багато подібних подій, деталей , доль. У моїй родині, - все майже так. Дякую Вам за любов до гордого левиного серця мого і Вашого міста.
З теплом, Лана.(JR)