Так боляче у вечір пізній
Здійматись мріями увись.
Дивитись в очі Ночі грізній
І знати, що впадеш колись.
Так впасти боляче світанком,
Розсипать прахом мрійний пил.
Подякувати знову Ранку,
Позбулась що твоїх я крил.
Так боляче весь день чекати,
Мене щоб знову окрилив
І з сутінками відчувати,
Життя мій келих що надпив.
Так боляче остерігатись
Тебе і всіх твоїх причин
І в твою користь позбуватись
Життя малесеньких частин.
Так боляче тобою жити
Й не мать від цього вороття
І знать: нічого не вчинити -
Інакше пропаде життя.
Так боляче прощень просити
За те, де не несеш вини.
Та прикро більше розуміти -
Ніщо для тебе всі вони.
Так впасти боляче в безодню:
У німоту порожніх слів
І зрозуміти, що сьогодні
Мій строк життя уже дотлів.
Так боляче все відчувати,
Де маєш вже стосунок ти,
Але молитві не владнати
Оце і вихід не знайти...
Так боляче душею линуть
Вночі туди, де тільки ти,
А з першим світлом сонця згинуть,
Щоб вдень не міг мене знайти.
Так боляче носити крила,
Мені що їх ти доручив
І розуміти - не злетіла б,
Якби ти навіть відпустив...
Так боляче злітать ночами
Туди, де пустиш мене лиш -
А з ранком жодними речами
Собі політ не вимолиш...