Біля моря усі ми стаємо іншими. Його могутній спокій і казкова велич полонять нас, приголомшують, змушують замислитись над всесвітніми величинами.
Можна сидіти на березі і споглядати море скільки завгодно - і це не набридне. Можна заплющити очі - і все одно поряд відчуватиметься присутність чогось великого і неосяжного.
І плюскіт хвиль, і запах морської води, і окрик самотньої чайки - усе-все наснажує твою істоту якоюсь нечуваною силою, і ти ніби підіймаєшся на інший поріг свідомості.
Всі дріб'язки світу меркнуть перед спокоєм і величчю моря.
... Море і небо - дві велетенські стихії, що доповнюють одна одну в цьому неосяжному просторі. Їх розділяє лише тонка грань горизонту. Вони подібні не тільки барвами, величним спокоєм і незбагненністю, а й глибинами своєї суті.
Через небо море спілкується з Космосом, а небо через море - з Землею.
...Гасне море, втрачає всі барви. Тільки край берега ще залишається кілька разків блакиті і фіолету. Та мине ще хвилина - не стане і їх.
Здається, всі люди уже повернулись на берег, покинули море. І до самої темряви воно лишається чайкам, що всілись на хвильки і перегукуються гортанними скаргами.
А потім, всю ніч, море належатиме лиш самотньому маяку та нашим стомленим душам.