І
Розчарований сонцем, лист пожухлий тріпоче,
І трава шляхова, в роси вмитися хоче.
Але серпень гарячий, до благань тих незрячий,
Вигнав хмари небесні - десь саваннами плачуть...
Бо вони мокросльозі, заважають сміятись,
На пекучій дорозі, вітру з пилом кохатись.
Налетить суховієм, вогняним, дивним змієм,
Зате як ми по тому, зливі-грому радієм!..
ПРИСПІВ:
Ми чекаємо її, немов останнього, в житті своїм, дарунку.
Од палючої, небесної змії діждем, урешті, порятунку.
Але літо вже минає, злива квіти обмиває,
І зливає наші губи у останньому, палкому, поцілунку ...
ІІ
Літо нас об`єднало, ледь вогнем не спалило,
Літо нас закохало, по дорозі із пилу,
Босі ноги ходили, а дощу все чекали,
Що за обрієм осінь, ми ще не відчували ...
Та насунули шквали, гримнули громовиці,
З душ любов витікала, у джерела - криниці.
І тепер ми благаєм, райдуги кольорові:
" Поверніть нам любов! Не лякайте любові!."
ПРИСПІВ:
Ми чекаємо її, немов останнього, в житті своїм, дарунку,
Заховаємо навік палкі серця свої, в її п`янкому трунку.
Осінь і зима щаслива, промайнуть сніги і зливи,
І любов на своїх крилах золотих, нам принесе весну-чаклунку ...
Слова, музика, аранжування, виконання - Шевченко М
ID:
164280
Рубрика: Інше
дата надходження: 04.01.2010 20:12:19
© дата внесення змiн: 04.01.2010 20:12:19
автор: Микола Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
