Ненавиджу! Ненавиджу душею
За підлу зраду, за брехню страшну,
За те, що зараз ти разом із нею,
Залишивши самотню і сумну.
Ти можеш все забути, та навіщо?
Ти знаєш як кохала я тебе,
Та почуття мої, повір, не вічні
Їх вітер з часом в небо забере.
Я дякую, що ти навчив любити.
Забуду все це, як зловісний сон.
Не треба почуття в душі хранити,
Оберігать не треба цей кордон.
Як можу я забути твої очі?
Ти був всім світом, а тепер лиш тінь.
Та ще, чомусь, приходиш в снах щоночі
І чую десь в душі я голос твій.
Ненавиджу... А може я кохаю?
Не вірю, що не згадуєш ти знов.
Злітаю та із болем відпускаю,
Мій вічний сон, минулая любов...