...Колись...
...Колись я проклав на світанні
У юну епоху місток,
І сонцем в тьмі ночі засяяв
Крилатий арійський мій вовк.
...Колись на безкраїх просторах
Співав мій тугий сагайдак,
І кров’ю із степом збратавшись,
Весь світ мій жахав акінак.
...Колись Візантію пихату
Змела моя сила свята
Прибивши на брамі Царграду,
Черленого свого щита.
...Колись всі здригались племéна
Від свисту моєї тятви,
І хмари мечем розрубавши,
Півсвіту кричав: “Йду на ви!”
...Колись я змішав із землею
Могуть кочової орди,
На місці тріумфу свойого
Софіївські звівши хрести.
...Колись я був вільний, як сокіл,
У Дикому полі ширяв,
Та гордую пісню свободи
На цілу Європу співав.
...Колись я у Чорному морі
На хвилях вітрилами грав,
І Кафи вогонь справедливий
У мене на шаблі блищав.
...Колись моє грізнеє “Слава!!!”
Мов громом разило татар;
І падав кипчак і ногаєць,
І падав в крові яничар.
...Колись запорозькими кіньми
Топтав я крилатих гусар:
Тремтіла-дрижала Варшава
Від гуркоту бубнів-литавр.
...Колись розвівавсь оселедцем
Бунчук на легкім вітерці,
І руки мої настромляли
На списи московських стрільців.
...Колись я здійняв попід хмари
Небесно-пшеничний свій стяг,
І мого багнета боялись
Мадяр, австріяка та лях.
...Колись не коривсь я недолі,
Даруючи ворогу сталь −
Тризуба мого золотого
І німець лякавсь і москаль.
Так, був я і сильний і гордий,
Зухвалий, нескорений був.
Чи є ще мій дух непоборний,
Чи, може, у Лету загув?
Чи, може, згадаю, нарешті,
Предвічний бунтарський свій блиск?
І буду зоріть, як раніше,
І в тисячу крат, ніж колись.
