На світанку подивись на вранішнє сонце.
Зрозумієш ти колись, чому серце болить,
Зрозумієш ти, чому я дивлюся в віконце,
І чому на щоці так сльоза миготить.
Сонце вранці так сліпить, але зовсім не гріє,
Так далеко заховалось і повільно пливе.
Воно, як моя любов, що мене не зустріне,
Що, як Сонце, десь у Космосі мирно живе.
Це холоднеє проміння тремтячого ранку,
Ніби дотиком пронзає плечі мої.
Мені прикро, я боюся нового світанку,
Я боюся холоду твоїх щирих слів.
Знову день ясний настав, сонечко пригріло,
Та зі мною ти холодним будеш все життя.
Ти для мене сірий ранок, але неможливо
Без тебе прожить ні дня, страшне каяття...
На світанку подивись на вранішнє сонце
Ти такий як і воно, тільки чоловік.
Так хотілось вірити, що холод ранку - сон це,
Може й так, але дивитися мушу сон весь вік.