Ти запитав мене, чи вірю в Бога..
-Не вірю – моя відповідь була.
Я почитаю Ладу і Сварога,
Мокош, Дажбога й батька-Перуна!!!
- Та ти ж язичниця!! – ти здивувався наче..
- Авжеш! Я ж донька Сонечка-Отця!!!
Я у Природі Матір свою бачу,
І таємниця в серці лиш оця...
- Хіба не бачиш сум в очах? – спитав ти тихо...
- для тебе Сонце – бог, нехай от так!
Але для мене є лише одна Богиня,
ЇЇ я бачу лиш в твоїх очах!...
Ти сходиш з сонцем, світиш так яскраво,
Що Сонце – наче зіронька мала!...
Енергія твоя мене лякає
Ще більше, ніж вся сила Перуна!..
Твоя жіночність з літом розквітає,
І Лада – лиш малий предвісник твій!
І лагідність.. немов Мокош вкладає
У ніжний, чуйний, стан моїх надій!!!
Перун твій батько? Це я бачу в силі
Стояти проти Всесвіту всього!
Нема для мене в світі більше милої,
Ніж ти одна, для серденька мого!!!
Тобі вклоняюсь до Землі-Богині,
Молюсь до тебе, як до божества!
Лише звернула б думи свої милі
До мене... І мене б в себе взяла!!!
Щоб насолоджувався теплотою серця!
Зігрівся в теплих променях тебе!...
Твій ніжний стан у серце моє вдерся...
За це назавжди покохав себе!...
Твій образ світлий в серці закарбую...
Полягу з ним, неначе дощ рясний!...
Лише б навік залишитись з тобою!
Пронести крізь життя твій світ ясний!!!......