Частинки тіла розчиняються,
у цьому просторі - безмежний буревій,
емоцій, слів, вони не підкоряються,
простій теорії, науці кам"яній.
Іще хвилина, п"ята, шоста,
і я взлечу в небесную блакить,
це не бажання, а потреба гостра,
тебе у просторі зустріть...
Коли було це? Де я? Хто я?
Всі відчуття про час вже втрачені,
Який це день? Сьогодні, вчора... ?
Лунає музика - душі збагачення.
І те, що набуває значення -
це спів душі коли ти поряд.
Яке у нас в житті призначення?
ще поки інтуіція, лиш здогад -
це перемоги і поразки,
у невідоме кроки, слів прив"язки,
життя без прикриття і маски,
ми йдемо і знаходимо підказки.
Ти почуття вкладаєш в музику,
дбайливо підбираючи момент,
у нотах бачучи символіку,
це твій природній інструмент.
Я почуття складаю у вірші,
політ думок в свідомості римую
метафоричні образи душі...
Я так живу, я так існую.
Кохання – це як невагомість,
як марення серед зірок,
це складно може, і натомість,
це ризикований великий крок.
Воно найкраще відкриває,
у кожному із двох людей.
Ключі знайти допомагає,
і відчинить одну з дверей –
яка на вірний шлях направить,
і допоможе зрозуміть,
ті речі, що найбільш цікавлять,
це та найкраща в житті мить!
ID:
199207
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 04.07.2010 15:05:10
© дата внесення змiн: 04.07.2010 15:05:10
автор: linki
Вкажіть причину вашої скарги
|
