Ти пишеш життя не чорнилом, а днями,
Ти пишеш життя не словами – ділами!
Ти пишеш портрет, і на нім свою душу,
Малюєш свій світ, як не хочеш – не мусиш…
Не мусиш і годі, навіщо той клопіт?
За тебе його намалює хтось потім!
І кожен свій внесок внесе в ту картину,
Тобі ж все одно, що там згасне, що злине…
Проте, не забудь, що отримаєш потім,
Спотворений лист а на нім сірий попіл,
Життя лиш твоє, всі відтінки і барви,
Засяють у ньому як іх змалював ти!
