|
Це був звичайний літній день. Спека була неймовірна. Люди у місті ховались від неї і були раді любій маленькій хмаринці, що хоч на декілька секунд, закривала пекуче сонце, хоча не давала жодної надії на довгоочікувану прохолоду.
Люди від спеки рятувались хто як міг. Дехто взагалі без потреби не виходив на вулицю, дехто засмагав біля озера, дехто сидів у кав’ярні, попиваючи холодні напої чи ховався у затінку дерев парків та скверів.
Саме в одному з таких скверів відпочивала я з сином Сашею. Він звичайна для його віку дитина – активне, допитливе дитя, яке дуже хоче стати дорослим.
В нього «все має бути по плану: спочатку він заробить гроші на крутий мобільний телефон, потім ноутбук, а тоді вже машина і обов’язково марки Лексус». Зараз якраз в нього випали молочні зуби і він такий кумедний.
Зазвичай я беру з собою фотоапарат. Мені подобається фотографувати все, що я люблю: моє рідне місто, природу, маленьких дітей, які ніколи не сидять на місці. «Спіймати» їх у вдалий кадр важко, але знимки з цими моделями неймовірно красиві.
В сквері знаходився невеличкий відреставрований фонтан. Ще за часів мого дитинства його рідко включали, лише на великі свята. А тут такий оазис! Звичайно ніхто не пройде повз нього, а особливо дітлахи, які просто з розбігу стрибали в нього, ниряли та порскалися неймовірною прохолодою. Радості не було меж. Саша, звичайно виклянчив у мене дозвіл хоч ніжки помочити , а сам швидко скинув футболку та шорти і шубовснувся у воду.
Я присіла в затінку дерев, відкрила фотоапарат і об’єктивом слідкувала(полювала) за чудовим кадром. І тут раптом побачила цікаву пару. Чомусь я зразу звернула на них увагу.
Хлопець тендітно тримав Дівчину за руку, сонячне проміння ніжно всміхалося на їхніх обличчях. Вони йшли загорнуті в зелень дерев, в своє щастя бути поряд, в свою лише їм зрозумілу інтимну мить єдності. Я так хотіла завжди мати при собі шматочок такого очевидного щастя, що навіть не пам’ятаю, як зробила перший фотознімок. Вони підходили до фонтану. Хлопець закатав штани по коліна та зайшов у воду. Він стояв в променях зверху і струменях води знизу, як юний Нептун, жестом підзивав до себе свою Афродіту.
Юнак був рішучий і мужньо-впевнений, не сумнівався, що ще мить – і вони будуть разом, його спокійне обличчя відтіняла безтурботна посмішка, його м’язи ледь напружилися, чекаючи можливості обійняти таке бажане, таке рідне і близьке йому тіло Дівчини. І Дівчина зробила крок в це бурхливе кипіння водних бризок , в спалахування сонячних променів і обійми почуттів свого Коханого.
Їх вуста об’єдналися в солодкому поцілунку, їх трошки мокрі і ледь збуджені тіла напружувалися і розслаблялися в гармонії одного сильного подиху.
А потім Хлопець став на коліно, та дістав якусь маленьку коробочку із кишені. Він простягнув руку вгору, тримаючи багатозначний подарунок біля самого серця Дівчини, що несамовито билося в цей момент.
Її обличчя стало на мить блідим, потім – яскраво – рожевим, потім вона щось ствердно кивнула , взяла щось з коробочки та наділа на палець.
Голосний, радісний вигук Хлопця зруйнував тишу довкола, хоча її чула лише я, наче заграла звідкись музика, сильніше задзюрчала вода. Світ наповнювався звуками щастя знову і знову.
Хлопець і Дівчина знову цілувалися, але тепер вони розчинилися один в одному, їх поцілунок був тепер зовсім іншим - більш глибоким, більш інтимним, більш ніжним. Вони розчинялися, з’єднувалися одним з одним і з усесвітом, з водою і повітрям.
А я…
Я фотографувала і фотографувала всі ці надзвичайні миті , так що мій фото-помічник вже сам мало не іскрився від щастя, яке в нього залили . Не вагаючись підійшла до закоханих людей, привіталась, вибачилась і призналась, що бачила це прекрасне народження сім’ї і зазняла все це . Молода пара була приємно шокована і це ще м’яко сказано. Стільки емоцій, щастя, несподіванок на якомусь мізерному клаптику, можна сказати крупиночці Землі. Я віддала їм карту пам’яті апарату, щоб в найближчому фотосалоні вони скинули на диск миті підглянутого признання у коханні.
Може хтось і осудить мій вчинок, а можливо і ні. Та я впевнена, що є ще на світі Романтики з великої букви цього слова. Що ще не розівчилися так надзвичайно красиво освідчуватись у найкращих, найщиріших почуттях. І є ще такі неймовірно красиві та ніжні Афродіти, які справді варті такого вчинку.
Нажаль, я так і не дізналася імен закоханих, та знаю точно, що в цей день принаймні трьох людей зробила щасливішими: Хлопця, Дівчину і мого мокрющого Сашка.
------------------------
ПРИМІТКА: данний твір написаний у співавторстві та за безпосередньої участі дуже скромного автора нашого сайту, що приховується під ніком "ватра". Це її історія, її фотосессія і трохи моєї літературної фантазії.
Всі фотки розміщенні в моєму фотоальбомі.
ID:
220757
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.11.2010 21:47:23
© дата внесення змiн: 07.11.2010 21:47:23
автор: Олександр МкКола-вич
Вкажіть причину вашої скарги
|
