Можливо з часом стане все інакше,
У день ховаються примари бо вночі
Їм безперечно значно легше й краще
Розкрити свою суть. Але мовчи.
Мовчи як страх липкою павутиною
Окутае усе твое євство,
Кричати можна будучи дитиною,
А зараз – ні. Вже все пройшло.
У день ховаються примари щоб з’явитись
У сутінках, у темну теплу ніч,
Тихесенько підкрастись, причаїтись,
А там зненацька глянути віч-в-віч,
Залити розум страхом незнання,
Закляклу постать, скам’янілі риси,
Зробити постріл навмання
І знову грати роль актриси...
У день ховаються примари бо на світлі
Вони самі від жаху кам’яніють,
Бо ніч понад усе на світі
Вони кохають, їй лише радіюють...
21.08.02